Евминка- зов детства. укр. язык

Евминка - поклик дитинства.


Чудовий вічний край,-Евминка щедра трудова,-
Світиться село, на перехресті теплих почуттів,
Я,знову тут і пам"ять в чоловіка ожива-
Своє дитинство й юність, колись тут зустрів.

Дорога до храму, це дорога до українського села,-
Тут до Десни й Мирені, дорога до броду пролягла,
Все починалось від трипільського "на узвозі" житла-
Ця земля, всі соки та жили Україні віддала.

Сільський украд,з"їдає міська агломерація,-
Сторожило бусел "над сільрадою" до кохання та праці кличе,
Сказали своє слово:прискорення, модернізація та комунізація-
Та ще лунає дитячий сміх: з ранку до пізньої ночі.

Пішли в небуття:Мотри,Онисі,Гапи,Параски та Горпины хати,
Прикрасилось село,новими кольровими котеджами-будівлями,
Тут такіж:шпетні,вродливі чарівні красуні- дівчата-
Просяться на рушник. Нехай будуть щасливими!

Село дитинства:хата, город, бабуся,квіти:
Тут нас зігрівали та навчали традиції народу!!!
Тільки в селі дитинства можна душею відпочити-
Тільки на Евминському лузі,відчуваєш справжю свободу.

Сюди частенько, род-сокіл з Вирію залітає,-
Малеча вудить вудкою:окуня, краснопірку та ляща,
В лісі дід - лісовик грибки " на канаві" збирає-
Додому вертається, з молочком, корівка свята.

Не все ідеально й красиво, болить моє серце,-
В ранніх могилах:біль , відчай та пересторога,
Евминка-Елмунца, виблискує, немов озеро-блюдце-
Пролягла: до "Куксиної криниці" та "Отаманщини" дорога.