Ю. Левитанский Kрасный боярышник... перевод на укр

Юрий  Левитанский
«Красный  боярышник,  веточка,  весть  о  пожаре...»

http://levitansky.ouc.ru/krasnui-boyarushnik.html




Красный  боярышник,  веточка,  весть  о  пожаре,
                смятенье,
                гуденье  набата.
Все  ты  мне  видишься  где-то  за  снегом,  за  вьюгой,
                за  пологом  вьюги,
                среди  снегопада.
В  красных  сапожках,  в  малиновой  шубке,
                боярышня,  девочка,
                елочный  шарик  малиновый
                где-то  за  снегом,  за  вьюгой,
                за  пологом  белым  бурана.
Что  занесло  тебя  в  это  круженье  январского  снега  -
                тебе  еще  время  не  вышло,
                тебе  еще  рано!
Что  тебе  эти  летящие  косо  тяжелые  хлопья,
                кипящая  эта  лавина?
Что  тебе  вьюги  мои  и  мои  снегопады  -
                ты  к  ним  непричастна
                и  в  них  не  повинна!
Что  за  привязанность,  что  за  дурное  пристрастье,
                престранная  склонность
                к  бенгальскому  зимнему  свету,
                к  поре  снегопада!
Выбеги,  выберись,  выйди,  покуда  не  поздно,
                из  этого  белого  круга,
                из  этого  вихря  кромешного,
                этого  снежного  ада!
Что  за  манера  и  что  за  уменье  опасное
                слышать  за  каждой  случайной  метелью
                победные  клики,  победное  пенье  валькирий!
О,  ты  не  знаешь,  куда  заведет  тебя  завтра
                твое  сумасбродство,
                твой  ангел-губитель,
                твой  трижды  безумный  Вергилий!
Как  ты  решилась,  зачем  ты  доверилась
                этому  позднему  зимнему  свету,
                трескучим  крещенским  морозам,
                январским  погодам?
Ты  еще  после  успеешь,  успеешь  когда-нибудь  после,
                когда-нибудь  там,  у  себя,
                за  двухтысячным  годом.
Эти  уроки  тебе  преждевременны,
                о,  умоляю  тебя,
                преклонив  пред  тобою  колена,  -
Выбеги,  выдерись,  вырвись,  покуда  не  поздно,
                из  этого  белого  круга,
                из  этого  зимнего  плена!
Я  отпускаю  тебя  -  отпусти  мне  грехи  мои  -
                я  отпускаю  тебя,
                я  тебя  отпускаю.
Медленно-медленно  руки  твои
                из  моих  коченеющих  рук
                выпускаю.
Но  еще  долго  мне  слышится  отзвук  набата,
                и,  словно  лампада
                сквозь  сон  снегопада,
                сквозь  танец  метели,
                томительно-однообразный,  -
Красное  облачко,  красный  боярышник,
                шарик  на  ниточке  красный. 

1986

                ***
               
                (перевод на украинский)




Глоде  мій,  гілочко,  передвісник      пожежі,
                сум’яття,
                дзвонів  сполох.
Бачишся  ти  мені    десь  за  снігами,  за  хоругвами  завії,
                в  хуртовинному  вирі,
                посеред  сніговію.
У  червоних  своїх    чобітках,  у  хутерку  малиновім,
                панночка,  дівчинка,
                ялинкова  прикрасо  малинова
                десь  за  снігами,  за  хугою,
                за  пологом  білим    сутани.
Що  занесло  тебе  в  це  кружляння  січневого  снігу  -
                тобі  ще  не  час,  бути  там,
                повір,  ще  зарано!
ПОщо    тобі  оця  круговерть  важенного  білого  пір’я,
                ця    нестримна    лавина?
Що  тобі  до  моїх    хуртовин  і  моїх  сніговіїв  -
                ти  до  них  непричетна
                і  в  них  ти  не  винна!
Що  за  прихильність  така,  небезпечна,  невдавана  пристрасть,
                схильність  згубна
                до  січнево-бенгальського  світла,
                до  пори  снігопаду!
Вибіжи,  видерись,  вийди,  поки  не  пізно,
                з  цього  білого  кола,
                з  цього    нестерпного  вихору 
                пекельного  і  снігового!
Що  за  манера,  що  за  вміння  таке  незбагненне
                чути  в  витті  хуртовини
                захоплені  вигуки,  спів  переможний  валькірій!

О,  ти  не  знаєш,  куди  заведе  тебе  завтра
                твОє  безумство,
                згубний  твій  янгол,
                збожеволілий  втретє  Вергілій!
Як    наважилась  ти,  навіщо  бездумно  довірилась
                цьому    пізньо-зимовому  світлу,
                водохресним  тріскучим  морозам,
                січневим  порокам?
Ти  ще  встигнеш  потому,  встигнеш  коли-небудь  потім,
                з  часом,  опісля…у  себе,
                за  двохтисячним  роком.
Ці  уроки  тобі  передчасні,
                о,  благаю  тебе,
                молю  і  молюсь  уколінно,  -
Вибіжи,    вирвись,  облиш    допоки  не  пізно,
                це  біле  коло  завії,
                зимовий  полон…  ти  невинна!
Я  відпускаю  тебе  -    гріхи  мені  відпусти  -
                я  відпускаю  тебе,
                я  тебе  відпускаю.
Поволі-поволі  мої    руки    закляклі 
                теплі  твої
 
                полишають.
Та  ще  довго  мені  вчувається  відгомін  сполоху,
                і,  немов  би    лампада,
                крізь  сон  снігопаду,
                крізь  танок    заметілі,
                млосно-нервовий,  -
 хмаринко  багряна,    глоде  червоний,
                кулько  моя  малинОва.