Мовчиш?

Мовчиш?
 Мовчи.
 Карай мене мовчанням.
 Вихлюпуй біль у простір самоти.
 Я не відчув би прірви під ногами,
 Якби не ти.

 Якби не ти, я не відчув би й неба
 Під крилами.
 Не зміг би так зрости
 У розумінні вічного й земного,
 Якби не ти.

 Розбите серце точить німота,
 Зникають зорі днів, немов у кухлі
 Вуглини почуттів.
 Сумна
 Одна
 Перегортаєш сутінь.

 Пробач мене.
 Прости мені.
 Мовчи!
 Не треба слів просіяних,
 Промитих.
 В мовчання бездну корені пустив
 Кришталь
 Розбитий.

 Але я вдячний Богові за те,
 Що ти на світі є.
 Зі мною.
 З іншим…

 Твоє імя солодке і святе
 Займає нішу
 У пантеоні вічних почуттів,
 В сузірї Муз, що їх торкнувся геній.
 Але невже окрилена любов
 Мовчить
 На сцені?

 Мовчиш?
 Мовчи.
 Тримай безмежну паузу.
 Але в мовчанні я
 Помру
 Не зразу.

 То краще вже
 Пускай, як кулі в скроню –
 Від слів твоїх
 Себе я не бороню.