На хвилях Понту
У безмежжі Евксинського Понту.
Хмари тихо пливуть
Наді мною кудись вдалечінь.
Навкруги – лиш безмов’я,
Та буруни біліючі почту.
Та ще сонячне око,
Що пропалює наче черінь.
Хоч угору дивлюсь,
Та душа відчуває безодню,
Що поглине мене,
Як не стане до спротиву сил.
Та, чомусь, не лякає
Мене паща глибока й холодна.
Бо хтось поруч пройшов
І у гості мене запросив.
Взяв за руку, підвів,
І приставив до неба драбину.
Звідкись запах з’явивсь –
Смачно пахне приморський бульвар.
І пішов я уверх,
Та не весь, а лиш тільки людина.
Залишивши у хвилях
Потопати тілесную твар…
2011
Свидетельство о публикации №111061105012