Нова розмова
Читаю повітряну повість...
Написану денним світанком,
та підтверджину
– темною крапкою
в глибокій ночі.
Захоплена вітром,
Вся куля Землі,
Розмовляє зі мною
– повітряним словом...
І я розумію послання її.
Це слово не будь яке... Ні!
Широко вдирається в груди...
Розплющує очі мої --
Дає просвіт для моєї малої душі.
А серце моє чистить чуття. Як у сні!
А сірі ворони та листя пожовтілі
– бо вже осінь зажурна покрила усе,
в повітрі літають як мушки.
Під небом синявим, високо бенкетують
під радіоактивними хмарами сизого диму.
Я натомився з низьким поклоном долі.
Забути хочу те все, що колись читав...
Все те що бачив на телевізорі --
А батько мій, так і не гадав!.. Усе нове!
Поволі, з повітрям розмовляти я почав...
Нова розмова
© Copyright: Микола Щома, 2011
Свидетельство о публикации №111061100126
Свидетельство о публикации №111061100126
Рецензии