Бузок
Лоскоче по носам, збентежено малює казкове зілля,
буяє так, що сірим не назвати розкішних веж
мінливі кольори. Над цифрами, конспектами мереж
підстереже дрімота, сниш: святу любов Трипілля.
Тополі засівають, і ця весна залишить лиш химери божевілля?
Щось може й проросте, коли душа не має меж.
Каштан вже пригасив свічок тендітний беж,
Замріяно цвіте трояндове весілля.
Як добре виринати до цих приємних хвиль,
що виплекали цілі покоління
природного буття і ти знімаєш бриль.
Плекаєш сподівання і терпіння,-
Життя варте пізнання і зусиль!
У різних вір споріднене коріння.
© Copyright: Лариса Лорнет, 2011
Свидетельство о публикации №111060908845
Свидетельство о публикации №111060908845
Рецензии