ДОЩ

Він любив дощ. Глобально любив. Навіть осіній затяжний, який оббиває стіни хат, зриває останнє листя з дерев. Це диво води, яка падає з небес ніколи Йому не набридало. А ще Він любив червневе післядощів'я, коли пахощі чайної троянди, ясмину та пізніх піонів кожного року з новою силою здіймали в його душі Ерос Незбагненний. В цей час Йому хотілося любити весь світ: і тих хто літає в небесах, і тих хто живе під землею, і навіть тих, хто чіпляється за клаптики землі, які, насправді, їм не належать...

Він любив Її. Тотально любив. Це було кохання на рівні афектного розладу, за яким спостерігав його холодний розум дослідника. Він відчував Її кожною краплиною душі, кожною клітиною єства.

Їх розділяли тисячі миль, їх об'єднували соціальні мережі, чати, електронна пошта та стільниковий зв'язок. З жодним чоловіком світу Вона не могла б так довго спілкуватися. За якихось півроку разом_окремішного життя з ним Вона розчинилася в його почуттях, а може то Він, розчинився в Її душі.

Вона полюбила дощ...

Він полюбив Її...

Він сидів у добре кондиціонованому гіпнотарії. Його пацієнти насолоджувалися трансом, а Він отримував втіху від дощу в Її Місті...

Вона йшла під цим дощем без парасолі (хоч і мала її у сумочці) - бо хотіла відчути цей дощ уповні, від першої до останньої краплинки. Він бачив як стікали краплі по Її шиї і затікали струмочками нечемними у пазуху. Вона насолоджувалася відчуттям одягу, що прилип до Її тіла. Він бачив як люди здивовано-співчутливо дивилися на неї, ховаючись під чорними парасолями буднів. Вона знала про те, що літній дощ - це насправді любов чиста, яка напуває світ, і кожна рослина вдячно п'є божу воду, закидаючи голову свою квітучу та розкриває своє коріння настріч струмочкам, що втікають в землю.

Вона навіть не здогадувалася, що пройде зовсім мало часу і якогось дня вони одночасну прийдуть з дощу в бунгало на березі Океану. Вона входитиме отака от як зараз мокра-щаслива в одні двері, а на порозі інших стоятиме Він...
   

Пахкий, волохатий, важкий рушник ляже Їй на голову і Він витиратиме Її темнокаштанове волосся, що пахнутиме Його левадами та луками. А потім Він зціловуватиме із засмаглого плеча Її пташиного солодкий дощ Літа.
   

Літа, яке ніколи не закінчується. НАСПРАВДІ ніколи...