Пастель осіння... Подихи розмиті...
Тіла сплелись плющем – і під дощем...
Кохаються, палкі й несамовиті,
Мов нічиї собаки за кущем.
Всіх розігнала по домах погода,
Тому чужих очей нема довкіл –
Відсутня найсильніша перешкода
Для шалу на повітрі голих тіл.
Але цей дощ! Мов Путін у сортирах,
Безжально мочить, пада без кінця...
Якщо в тих двох весь час батьки
в квартирах,
В під'їзд зайшли б! Любов щось дивна ця.
Чи раптом не забута сильна ланка
У цім пейзажі з елементом ню?
Між тіл плющем й дощем, либонь, альтанка
Любові згаснуть не дає вогню.
Ті двоє на сухому склали й одяг –
Вони охайні люди й не бомжі.
А холоду тілам боятись годі
Тому, мабуть, що парочка – "моржі".
Пастель осіння, подихи розмиті,
Тіла сплелись плющем – і під дощем.
Пiд дощем
© Copyright: Александр Некрот, 2011
Свидетельство о публикации №111060903335
Свидетельство о публикации №111060903335
Рецензии