НИНА ЯЦЕНКО
З села в лікарню привезли бабусю –
Сердцевий напад вивів з колії.
Завжди булла, немов та бджілка в русі,
Ніхто не бачив хворою ії.
Привітна,тиха, ніби днина гожа,
Душею світла, як весняна мить,
Маленька, згарбна,
на кульбабку схожа,
Що видцвіла і скоро облетить.
Вона ніколы заміж не ходила
І діток бавити не довелось.
Війна жорстоко обпалила крила,
З жіночих мрій нічого не збулось.
Буває в згадці промайне, як промінь,
Та інколи на мить приходе в сни
Янак блакитоокий, чорнобровий,
Який не повернувся из війни.
Бабуся впершее в лікарнянім домі,
Хоча боліло серце вже давно.
Із нею – біль чеканя й невідомість,
Що заглядає зимно у вікно.
Старєтся не плакати бабуся,
Довічний смуток затаївсь в очах:
До кого я немічна, прихилюся?
Покірність долі в схилених плечах.
Жиноча доля
© Copyright: Поэтические Витражи, 2011
Свидетельство о публикации №111060707425
Свидетельство о публикации №111060707425
Рецензии