Самотнiсть

Я на зимівлю йду, в душі байдужа холоднеча.
Хоча холод теж пече, тут жарти не доречні.
"Мені давним-давно ніхто зовсім не потрібен",
З думкою цією прокидаюся, і живу я кожен дня.
 Самотність мені як рідний брат - досить вагомий факт,
З нею підписав вічний контракт.
Став несуттєвим мені натовп цей навколо.
Він вже неважливий тоді, коли знаєш свою долю,
 Коли чуєш за горящею спиною сміх - не втримати гнів.
Вона вже читає мантри, в голові її спів.
З нею не маю обмежень, і це мій стержень
Те що стирає образи, мою спокійну пристрасть
 Все навколо - німе кіно, цей стан кохаю я.
Це мій наркотик, від нього кров кипить моя.
А як і ще жити, скажіть мені будь ласка?!
Кожен наступний крок, лише чергова поразка.
 А всі наче звірі, роблять вигляд наче сліпі.
Ніхто не бачить, як ви огидні мені.
Ці зомбі сірі, всюди блукають вони,
Керуючись інстинктом - на все здатні.
 І залишаючись живим серед стада мерців,
Самотність веде туди, де не потрібно буде слів.
В неможливість заходить, і мене туди заводить.
Всередині - містична сирість панує, ваші думки тепер чую.
 Самотність - це те, що змушує замовчати,
Саме коли залишається лише вбивати.
Самотність - це я, і все що в руці маю,
І поки сила є – її я тримаю...