Туман

Я люблю, коли туман іде на ризик
І вдягає місто в білі ризи;
Коли вулиці ховає він від зору
І пустеля біла замість двору;
Коли тишу, аж до подиву природню
Стелить шовком в спокою безодні;
Коли кожний рух пом’якшує, спиняє:
Перед часом двері зачиняє.
Коли звуки й фарби не зливаються,
Коли люди в білу гладь вдивляються.
Я люблю туман за коротки час,
Коли мудрим стане кожний з нас:
Ми тоді говорим тільки пошепки
І знаходимось в постійнім пошуку.
І нікуди ми не поспішаємо,
Лиш дорогу все шукаємо, шукаємо...
А найліпше: слухать починаємо.
Без туману лиш розмову знаємо...


Рецензии