Дивнi спогади

…Якісь істоти ходять по болоту,
У мулі чорнім топлять немовлят.
І чорне сонце в чорний день скорботу
Влива повільно. Вилізає гад
У світ з глибин пекельних. Сивим оком
На здобич – душу – ласо позира.
І підповза неспішно, боком, боком.
Він хоче жерти, і смертельна гра
Вже почалась – у кільцях б’ється жертва,
Отруйні ікла розтяли нутро.
Крізь ребра видно – тяжко напівмертве
Тріпоче серце, і зелену кров
Жене у тіло, що розклалось майже.
Та дивне щось промовили вуста -
І час спинився. І незримий важіль
Розтиснув землю, і в проваллі став
Зануртував. І розірвалась навпіл
Небес завіса. Стрімко серафим
Крилом торкнувся змія, і у попіл
Зло обернув. І тільки сірий дим
Завис в повітрі.  Порох у безодню
Вода зі ставу змила. Зачинив
Землі гарячі і небес холодні
Ворота шестикрилий. І підвів
Нещасну душу, давши їй надію.
Сказав, щоб обережніша була.
І полетів, лишивши про подію
Мені на згадку хрестика з крила…

2011