Хтось вірить в долю, хтось в «судьбу»,
Та є й такі, хто відмовляється у чудо вірить.
Ми стрілися, блукаючи, пустелею душі,
Повірили,що це не випадково.
Дві різні долі, ніби кораблі,
Зійшлися на земнім просторі.
І кожен далі мав іти,
Та перетнулися шляхи широкі.
І зупинився час, що біг собі невпинно,
Пустеля розцвіла і стала, мов Едем,
Коли у ваші подивилась вічі,
Коли слова злетіли з вуст.
Ви кажете, що маєте домівку,
Одружені і діти є у вас,
І на роботі лад, і живете нівроку.
Так чому ж сум в смарагдових очах?
Чому ж?
© Copyright: Анжелика 2, 2011
Свидетельство о публикации №111060201209
Свидетельство о публикации №111060201209
Рецензии