"Знаєш, а я все-таки вмію малювати тебе не так, як усі вони. Не безтямну лялькову копію. А таку... тебе, зовсім не схожу на себе. Просто потоки червоної, червнево-червивої, сирої фарби, яблучної гуаші, апельсинової, синьої...морської, як твоя найкраща подруга... Лінії першокласника, зліплені одна з одною й покреслені одна через одну малюнком ельфівської шахової дошки. Це буде цілковита шизофренія для інших і секрет для тебе, і натхненний вишневий пиріг під вечір - для Безіла, по чиїх стопах я пішла. Дякувати Богу, ти ніколи не дізнаєшся про цей портрет, бо скоро з усієї дурі гуцнеш дверима об той день, де ще могла його побачити. І день назавжди захряснеться. Ти підеш, бо маєш куди піти, а я просто залишусь по обидві сторони дверей, з голови до п'ят обмальована тушшю й аквареллю. Загублене хворе дитя...
P. S. У мені ти бачиш себе. Найголовнішого не побачити очима"
у менi ти бачиш себе...
© Copyright: Долька Полыневая, 2011
Свидетельство о публикации №111053107600
Свидетельство о публикации №111053107600
Рецензии