Коли...

Коли рука твоє руки прагне
Коли вуста – спокуса – гріх - бажання
Коли табу слова і сподівання
Коли на дві частини ділиш світ
Коли свідомий дій і прагнень власних
Коли бажання, що збулись,
Нас роблять радісних й нещасних
Такими як ми є насправді…
Тоді гіркими робляться меди
Тоді важкими робляться слова
Тоді думками повниться душа і голова
Тоді доріг незлічені простори…
І ти стоїш і одинокий й мовчазний…
Попереду – все вибір – вибір твій…
І наслідки…

На стіл серед пустелі поставить Доля нам горнятка з кавою…
І запашною
І гіркою
І усміхнеться посмішкою нам яскравою чи то лукавою…
Владарка Знань, що нам лиш маряться…
Вона за кавою нам казку розповість - про нас…
І ми прокинемось, забувши про усе…
І сон весь біль наш у пустелю віднесе…
Бархани мудрі приховають в надрах біль…
І мій, і твій...
І твій, і мій…
Ми знов зберемо світ у єдності гармонії і щастя…
Бо лиш моя рука твої руки прагне
Бо лиш твої уста для мене й нагорода й мед
Бо стерли всі табу і на слова й на сподівання
Бо разом нам усе підвладне з-під небес і до небес…