На самоті я не самотня,
Живучи в Серці у Отця,
Вже не ляка мене безодня,
Бо в Ньому всіх Братів серця,
Що зруйнували мури часу –
Титан розбив яйце-райце,
Світ невгасимого Парнасу
Оповідав мені про це…
Тому й спалила власну зброю,
Бо не одна в самотині:
Той «Дух, що тіло рве до бою», *)
Щоб не була спокус рабою,
Й правічна Тиша є в мені!
Вже не страшні сваволі стріли,
Вітри та зливи й поготів, -
Зніму лиш рам,я, що зотліли,
Й піду додому… до Братів…
*) Іван Франко «Каменярі»
16.05.03
Прасуть
© Copyright: Любовь Берегиня, 2011
Свидетельство о публикации №111053002924
Свидетельство о публикации №111053002924
Рецензии