Древо роду. 10 Покритка

ПОКРИТКА.

                П`ять  днів пролежала в постелі  Надежда. Вона старалась  піднятись, та сили не було ніякої. В суботу вранці піднялась. Вдома нікого не було. Помалу одяглась, та й пішла  потихеньку до Кравченок, до Гаврила. Вона не  продумувала зарані , що буде казати і робити, просто знала  - треба піти до них.
                Гаврило та його батьки були у дворі. « Доброго вам здоров`я, люди добрі.» -  сказала Надежда і вклонилась до землі. Спантеличені Кравченки теж привітались врізнобій, а Гаврило швидко підійшов і спитав : « Чого тобі? За чим прийшла?»  Надежда відповіла : « А прийшла я до вас , люди добрі, щоб спитати – за віщо, чому і по якій причині ви моє життя занапастили? Ми з вами, тітко Одарко, бачимось майже  кожного дня, ви зі мною лагідно так поводилися і жодного разу не натякнули навдь, що я для вас не бажана невістка. Матері моїй ні разу нічого не сказали. Ви, дядьку Йовмене, з моїм батьком товаришуєте , чи як? Теж проти нашої пари не виказували нічого і не показували. А ти? Ти, Гаврилочку, які слова ти мені говорив, які обіцянки давав, в чому клявся  і які прохання твої я виконала?  За що ж ви,люди добрі, покритку з мене зробили? За що мою й твою , Гаврилочку,дитину все життя байстрюком  звати будуть? Будуть так звати, знаючи, хто його батько, знаючи , що його дід і баба  поруч живуть! За що? Чому?» 
                Кравчиха підскочила до Надежди і зашипіла: « Та як ти насмілилась сюди явитись? Ти свою честь не зберегла, не шанувалася, а нас звинувачуєш? Геть, геть пішла, а не то я тебе ще не так ославлю – ворота дьогтем вимажу!» - репетувала Кравчиха насідаючи на Надежду. « Цить!» Йди  до хати! І ніякого дьогтю, чуєш!» - цикнув на  неї  Йовмен. « Ось до чого у вас дійшло! Та тут вже нічого не зробиш – заручений вже Гаврило:  з Майданівки йому наречену ми просватали  весілля через тиждень! А ти, Надеждо, йди з Богом, не ти  перша і не  ти остання!» - говорив до Надежди Йовмен, підштовхуючи її до тину. « Через тиждень весілля, через тиждень,  значить! Так ось – не буде вашого весілля! Не буде! Я помщуся! Помщуся!»   -закричала Надежда і вибігла із двору. « Біжи,біжи скоріш! І що ж ти зробиш?» - крикнув їй вслід Гаврило. Ще щось хотів додати, та не встиг. Йовмен з розмаху врізав  йому по пиці – Гарило  звалився, як підкошений. Йовмен  плюнув і пішов до конюшні. 
                Години через дві до двору Кравченок під`їхала бричка. На бричці сиділи Надежда, Остап`ївський міліціонер, чоботар, Панас Олефір  і ще двоє хуторян підійшли слідом. Вони знайшли вкрадені чоботи на горищі, в стрісі, за димарем. Панас і чоботар впізнали їх, а також хустку, я вку вони були зав`язані. Гарилові нікуди було діватися і він зізнався в крадіжці, його забрали і засудила на два роки в`язниці. Надежда донесла на нього. Весілля  розладналося. Ось така була її помста.
                Перед Покровою до Поштарів прийшов  « казьонний» лист,  в якому повідомлялося, що їх син Олефір Федір Іванович був убитий в бою під Реболами 12 вересня 1920 року.
                Після Покрови до Поштарів прийшли  літні жінки з навколишніх хуторів. Вони посадили Надежду на стілець, розплели  й постригли її пишне волосся, а Поштариха зі сльозами спалила його в печі. На голову Надежди особливим способом пов`язали хустку – покрили. Тепер вона покритка. Кожен міг так назвати її прямо в  вічі , а то ще  й гірше. Дитинку її все життя будуть називати  байстрюком. Вона не має права тепер ходити з дівчатами на вечорниці і на « вулицю», але також не має права і з заміжними жінками ходити на посиденьки. Долю її гірку зможе змінити хіба що заміжжя.Та хто ж візьме покритку з дитиною? Каліка,  дід немічний, або вдівець багатодітний, словом той, за кого ніхто з дівчат заміж з доброї волі не піде.



( продовження буде)

            

              На русском языке рассказ помещен на сайте  Проза.ру

               http://www.proza.ru/2011/05/29/1463