Мовчання часу - це одна з жахливих помст,
Де інколи прокинеться самотність.
Німий погляд покидає стіни знов,
Та в ньому чується глуха нервовість.
Немов той демон, що тягне за собою лід
І полум*ям його гартує, мов залізо.
Іде час, пройшовши через сотні днів,
Забирає все, своїм мечем залізним.
На годиннику завмерли стрілки,
Та щохвилини спонукає час
Дивитися на нього скрізь будинки,
Де ми є, та зовсім там немає нас.
Відраховують секунди сердець удари,
Іще загиблих кров нас спонукає жить.
І час хвилинний, мов холодні чари,
Хай вже замерзлий, але ще бринить.
Час
© Copyright: Ми Са, 2011
Свидетельство о публикации №111052908416
Свидетельство о публикации №111052908416
Рецензии