Не стримуйте на злеті мою мрію
Вона лише мене збентежує, я встою
Поміж вітрів і навіть не зомлію
Коли спущуся і піду ходою.
І ширший шлях не вказуйте спиною,
Не вартий я його. Піду з собою
Стежиною хвилястою, вузькою
До джерела з цілющою водою.
Не закривайте очі мені знову
Їх встигне ще заплющити труною
Той, хто відкрив колись, і Той, який промову
Вдихнув в уста й пильнує вже за мною.
Не затуляйте слів моїх юрбою,
Їм простір треба й дихать широтою,
Вони свободою живуть й летять стрілою
До тих, хто чує... Хто живе красою.
Не затискайте серце моє щільно
Поміж одвірки й не тисніть стіною...
Воно клекоче й так уже не вільно –
Людини біг все не дає спокою.
Не заливайте, прошу, душу мою
Бетоном й склом, оманою крихкою,
Дайте лягти їй м’яко між травою
Поки тримається вона іще зі мною.
26 травня 2011 р.
Павло Гай-Нижник
Не стримуйте на злетi мою мрiю
© Copyright: Павло Гай-Нижник, 2011
Свидетельство о публикации №111052601758
Свидетельство о публикации №111052601758
Рецензии
