Присвята синам

Присвята синам

Мої сини, мов зіроньки небесні,
Ще тільки мерехтять зі мною поруч,
А сяйво їх несе, неначе весна
Вже назбиравши з квіт життєвий обруч.

Час невгамовний і такий космічний
Озветься крізь роки моїх дітей.
Дорога ця земна усе ж не вічна,
Встає на ній могутній Прометей.

Він понесе вогонь свій між братами,
Стираючи на скронях піт гіркий,
Міфічний приклад між двома світами,
Він підіймає батьківські роки.

Роки мої, набувши листопаду,
Вертають сторінки моїх синів,
Щоб нагадати рифмами пораду,
Як треба бути разом на війні.

У тій війні, що скріплює братерство,
Пліч опліч проти заздрощів усіх,
Разом долати легковажне «presto»,
В цій суєті помітивши живих.

Коли ж ця людяність і добра, і висока
Теплом зігріє щиру вашу путь,
Сини мої - оченька кароокі
Ви ж не забудьте батька пом`януть.

(Коли ж ця людяність і добра, і висока
Теплом ростопить ненависть і лють,
Сини мої – оченька кароокі,
Пройдіть чеснотами дарований вам путь.)

                Олександр Сичьов