Iграшка

Я наче маленька дитина,
Що в магазині топає ногами і кричить,
Та начеб то, доросла я людина,
Але без іграшок не можу жить!
Проте змінились іграшки з роками,
Тепер за гроші їх вже не купити,
Не зробиш навіть їх руками,
Їх просто треба якось заслужити!
Я якось звикла: що хотіла - мала,
Ну так складалося життя моє,
Тепер інакше: захотіла, а не взяла,
Бо серце - то не іграшка, бо серце то твоє.
Свої ти почуття даруєш іншій,
А я, як та дитина, плачу у кутку,
Хтось каже "Мій", хтось каже "мій",
А я живу в своєму смутку...
Ти перший "ні" сказав, я гордо посміхнулася,
Я не заплачу поруч із тобою,
У ковдру теплу вдома загорнулася,
І саркастично засміялась над собою!
Не іграшки усе, бо я жива людина,
І я навчилась програвати,
Настала і у мене та година,
Коли сльозами можна серце заливати!
Я здамся, вперше здамся, я програла,
Колись сміялась над такими, як і я,
Сама собі я болю сильно так завдала,
Не скажеш "ти моя", хоч я твоя!
Відплачую за те, що наробила,
За те, що гралась не в своє життя,
За те, що серце я чиєсь розбила,
Дивіться гордо моє сльозопролиття!
Всі ті, кого колись образила,
Дивіться, боляче буває і мені,
Можливо цим зізнанням вас не вразила,
Та я зробила зізнання собі!
Я маю те, на що заслугувала,
Нарешті відчуваю біль,
Сама перед собою впала,
Сама насипала на серця рану сіль!
Дивіться, іграшки мої, радійте,
Тепер я відчуваю те, що й ви,
Найкраща плата, ви мені повірте,
Я з біллю залишилась візаві!