Я жив на світі і не знав,
Що буде завтра ізо мною,
Коли я дім свій покидав,
Ти дуже плакала за мною.
Коли мене, закутого в кайдани,
Саджали у мигаючу машину,
Ти ухопилася за ті кайдани,
Кричала: «Я ніколи не покину».
А я боявся й глянути на тебе,
Щоб не побачити твої ридання,
Я тільки думав сам про себе,
Навіщо тобі всі оці страждання?
Навіщо ти мене кохаєш
Так сильно, що не можеш відпустить?
Хоч ти чудово знаєш,
Що прийдеться без мене жить.
Мене не буде не одну п’ятірку літ,
І повернусь я вже не той, що був
Для мене вже завершився політ,
Ось все, що я собі здобув.
Тож краще не чекай мене. Забудь!
Ти знайдеш своє щастя на землі,
А я, як виживу, мабуть,
Вже пізно буде щось робить мені.
Кохання неможливе
© Copyright: Эрик Дрэйвен, 2011
Свидетельство о публикации №111052206266
Свидетельство о публикации №111052206266
Рецензии