Земля хвилюється, невже не помічаєш,
Попереджаючи про це своїх дітей?
Недбалість, зверхність гнівом зустрічає,
З лиця стираючи сліди сумних ідей.
Дивись, жива! – як і земні створіння –
Радіє, плаче, в’яне та цвіте...
Звертається до нашого сумління,
Та в відповідь отримує не те.
Все більше й більше головне – людина!
А як же менші сестри та брати?
Чим дихати рослинам і тваринам,
За нами ж лише спалені мости?!
Чому ми так нахабно витрачаєм
Той дар, ім’я якому Божий світ?
Земля хвилюється... та знов не помічаєм,
Перетворивши в попіл її квіт.
Чому так важко іноді збагнути,
Що ти у цьому світі не один,
Що після тебе іншим бути й бути –
Зростити б хліб, напитися б води...
Задумайся майбутнім ти напевне,
Щоб чистим шляхом досягти мети.
Земля хвилюється і, знаєш, недаремне,
Бо не дорослішаєм – ніколи рости...
09/04/11
Земля хвилюeться...
© Copyright: Сильва Яна, 2011
Свидетельство о публикации №111052203558
Свидетельство о публикации №111052203558
Рецензии