***

***
У світі брате милий, жити важко
Бо світ заснув глибоким сном
Прокинутись від нього дуже тяжко
Коли навіть грім грохоче за вікном

Ти в блаженній тиші оселився друже
Вже не турбує тебе бурхливий шум
На рівень вище підносиш свою душу
Заповнюючи простір богонатхненних дум.

Як в світ поїдеш в справах, чи від скуки
Побачиш там примарний сон людський
Не опускай свої невтомні, святії руки
Молитву Господу серденьком зігрій.

Бо світ заснув, не знаю чи проснеться
Його чіпать не треба хай поспить
Коли свята молитва в вись здійметься
Тоді у тебе серце заболить

Але не смій чіпати в сні блаженних
Ти сам не зможеш нічогісінько змінить
Ти помолись до святих отців численних
Які б змогли тебе у світі підкріпить

Коли побачиш в снах їх колісниці
Що наче сарана асфальтами летить
Давно замулені у душах їх криниці
Із них не зможеш в спразі воду пить.

Розкішні келії багатоповерхові
І ланцюги на шиях срібні й золоті
І вбрання їхні бісівсько-модні й нові
Залишаться колись у забутті.

Та вірю свято світ іще проснеться
Від задурманень і хмільного сну
Та каятись напевне доведеться
Щоб не потрапити всім разом у труну.

Та він ще спить і віщі сни не баче
А ти в цім сні з;явився наче чорний крук
Вони не знають чому крук цей плаче
Та сльози ці не зійдуть їм із рук.

Коли у соннім світі поблукаєш
Ти сам вернешся в тихий монастир
Тут дуже гарно – й ти це добре знаєш
І дочитаєш недочитаний Псалтир.


І лиш один тебе він заспокоїть
Не дасть заснути тим химерним сном
Житія святих душевні рани гоять
Коли читають їх в трапезній за столом

І тільки тут справжнісіньке блаженство
І раєм ти назвеш наш дивний сад
Хай молиться смиреннеє чернецтво
Багато років в келіях підряд

І може світ проснеться, хочу вірить
Тоді у світ підем людей навчать
А поки що нехай їх душі живить
Наш подвиг і молитись і мовчать