Боiшся смертi?

Боїшся смерті?

…Боїшся смерті? Та чому ж?
  Вона – особа милосердна!
   Не поспіша до справ чимдуж,
     та й не бариться в мить, як серце
       спинити треба. Вчасно все
         зробити встигне – тихо жертву
           у іншосвіт перенесе
             і не покине напівмертву,
               коли вже швахнула коса
                і душу навпіл розітнула,
                і тіла вугіль, що згаса,
                люб’язно в землю загорнула.
Я маю думку, що, скоріш,
  життя у світі цім пристало
   нам більш боятись. Бо біжиш
    ти ним, радієш, аж спіткало
      тебе нещастя. І тоді
       стає нестерпним існування.
        І, хоч гартується в біді
          сталева воля, коливання
            твоєї віри у Творця
             поточать душу, наче шашіль.
              І розпач усмішку з лиця
                зітре. Бо де знайдеш ти важіль,
                щоб камінь зрушити біди,
                яка закрила шлях в майбутнє?
І вже не можеш до мети
  ти бігти прямо. Шалапутні
    приходять в голову думки,
      що є десь «об’їзна дорога»,
        і що біда – то тумаки
          лиш тимчасові. Волі Бога
           ти опираєшся чимдуж,
             та все одно в тій круговерті
               життя тобі холодний душ
                проллє на мрії. І в конверті
                незримім вручить ангел твій
                наказ від Нього. І понуро,
                бо гонор зламано, у стрій
                «рабів» ти станеш. І зажура
                зав’яже очі... Та невже
                Його мета – то наші муки?
Чи, може, виконавши все,
  що Він накаже, ми науки
    нової вип’ємо нектар?
      І ось тоді вже «ліфт на небо»
        прийде за нами – смерть удар
          свій зробить влучно, так, як треба?
            Не знаю точно, а тому
              боюсь життя – шляху в незнане.
                Бо хтозна, ким колись Йому
                я стану – обраним чи званим?...

2011