Поетика
вгризалася нахабно в черепи
і в мозок, із плечей рвучи погони,
мов хто їй вірус сказу прищепив
Вулкани гасли, захлинувшись в лаві,
Бермуди білий прапор не вберіг,
вінки з надгробків, поступившись славі,
вінком сонетів падали до ніг.
Великий Тихий боязко, як шкоду,
гна хвилі до берегових узвиш,
жене й Морфея неспанням Природа
і - звершенням стихій - співае вірш.
Поезія - агресор переможний -
неоголошену веде війну,
змітає все і впоперк, й повздожно,
у друзі взявши навісну весну.
Поезіє, ти - гріх незамоленний
молитвою чорнила і пера.
З,явилась ти, мов гілочка зелена,
із Пушкінського квітнучи ребра.
ВЗ КИЇВ
------------------------------
Перевод с русского Валерии Богуславской
Свидетельство о публикации №111052009187