Мр я та реальн сть

Нишком я заплющу очі й помандрую світом
Там піски безкраї і барвисті квіти
Снігові вершини гір і річки побачу
Й від тієї красоти ледве не заплачу
•
Ще міцніш стулю повіки й помандрую далі
І захоплять мене дивовижні нескінчені далі:
Вдихну свіжість океану, а за мить ліси тропічні
Тут, напевно, залишився б жити я навічно
•
Непомітно минув ранок й день уже згасає,
Але я ще мить помрію, ще трохи «політаю».
Сонце йде до обрію і надходить вечір
І легкий та свіжий вітер ліг мені на плечі
•
Сонце потихеньку сіло за долину,
Раптом я згадав про рідну, неньку – Україну.
І з останнім променем журба закралась в душу,
Скільки я сказав тобі і ще скільки мушу:
•
Розповім мій рідний краю, я тобі про теє,
Що у цім безмежнім світі багато чого є
Та нема ріднішого за в полі калину,
За слово рідне, яким мати сповиває дитину
•
Нема приємнішого за лани пшениці
і нема смачнішого, ніж вода в криниці
і що може бути краще та й за працю щиру
тож бажаю, Україно тобі злагоди і миру
•
А тобі, мій юний друже хочу ще додати
Що для тебе найдорожче – твоя рідна мати.
Тому ти повинен добре ще й з дитинства знати,
Що її довіку маєш поважати