Киевские ноктюрны

«… Снятся людям иногда голубые города,  кому – Москва,  кому – Париж…». А вот Тимур Бархатов влюблён в Киев.
                Странник.

Киев весенний

Киев-красавец свиданьем взволнован,
Свечи каштанов он жжёт допоздна…
Чувств половодьем смущён, очарован,
В Киеве гостья – Колдунья-Весна!

Шёпотом трав переполнены парки,
Звонко струится фонтанов вода,
Солнечным светом расцвечены арки –
Город Весной покорён навсегда.

Кроны деревьев увиты цветами,
Щедро плеснулась лазурь в небеса…
Гостья-Весна звездопадами-снами,
Волшебной палитрой творит чудеса.

В бархат обёрнуты таинства ночи,
В памяти слов прорастает мечта…
Ветер-шалун обнимает за плечи,
Дыханьем сирени целует в  уста.

Гаснут созвездья в прохладе рассвета,
Капли росы предвещают восход.
Киев-красавец в преддверии лета
С Колдуньей-Весною ведёт хоровод.

Над Киевом реет гроза…

Над Киевом реет гроза —
резвятся в ночи небеса.
Зарницы торопят рассвет
и громы за ними вослед.

А ливень,  как путник усталый,
прилёг отдохнуть под каштаны,
развесив гирлянды огней
на плечи ночных фонарей.

И город,  умытый росой,
спешит на свиданье с зарёй,
купола-эполеты надев
на плащ из зелёных дерев.

Она ж, схоронясь за Луной,
шлёт луч поцелуя хмельной
красавцу, на склонах реки!
Эпохам, векам и годам вопреки!

Київ осінній

Київ осінній,  мов пізнє кохання,
Щирості щемом по вінця п'янкий.
"Бабине літо",  ніжність прощальна,
Сонет ностальгічний, прозоро-сумний.

Лагідне сонце,  затишок храмів...
Душу бентежить дзвонів прибій.
День перевитий таїнством чарів,
Ніч зорепадна,  як сон осяйний.

Осінь-красуня блукає стежками,
Стеле під ноги листу бурштин.
Лине над містом дитинства казками
Далекий,  тужливий журавочок клин.

Вітер-пустун причаївся на схилах,
Шепочуться хмари в бездонні небес...
Київ осінній - затишний і милий,
В пам'яті серця знову воскрес.

ОСІННЯ  РАПСОДІЯ

Каштани падають на брук...
В моїй душі відлунює цей звук
Кипінням буйної весни,
Що їхні свічі принесли.

Тоді співали ніжно солов'ї,
Наснажені живим буттям її,
А пелюсток дзвінкий розмай
Мені нагадував про рай.

Тепер же осінь при дворі...
Вона чимраз сповіщує мені,
Що відлітає в теплий край
Не лише клин пташиних зграй.

Туди ж прямують до весни
Любові й щастя ніжні сни.
А осінь,  небога зими,
Уже готує білі килими.