С. Есенин. Мы теперь уходим... На украинском языке

   (Перекладено на українську з С.Єсеніна)

Вже і ми відходимо потроху
У той край, де тиша й благодать.
І мені, мабуть, з часом в дорогу
З тлінним скарбом сурми загучать.

Дорогі березові ви хащі!
Земле, ти! Пісків рівнинний струм!
Перед сонмом, що відходять, кращих
Сил не маю, щоб здолати сум.

Надто я любив на цьому світі
Все, що душу одягало в плоть.
Мир осикам, що тремтливим віттям
Задивились у рожеву водь.

Я думок багато передумав,
І пісень про себе вволю склав.
На оцій землі повитій сумом
Щастя мав: і дихав, і страждав.

Цілував – щасливіше із звершень.
М’яв квітки, валявся на траві.
Звірину – братів, як наших менших,
У житті не бив по голові.

Знаю я, що не цвітуть там хащі,
Лебедине жито не дзвенить.
А тому я перед сонмом кращих,
Що відходять, ніби провинивсь.

Знаю я, у тім краю не буде
Цих ланів у золоті в імлі.
А тому і любі мені люди,
Що живуть зі мною на землі.