До К.А.
Всюди неслися люди,
Мов божевільні мурахи,
Нам не зривало дахи,
А вщент розбива молотком.
В звичайну доби вмістити
У два рази більше годин
Тоді тебе соціум скине
З міського оберту днів.
Вилітали машини скажені,
Метро, мов розгніваний звір,
Розпалював люд, і печений
Він виліта на двір.
Зумівши влетіти в оберт
Столичного ритму життя,
Ми не втратили головного -
Втіхи від цього життя.
Розпечений сонцем асфальт
Не давав зупинити ходу,
Не збавляючи швидкості кроку
Розганялися містом надій.
Метушилися у вагоні
Пасажири, яким "по путі".
І лиш провідник помітив
Як я спала на твому плечі.
12.05.11
48 годин на добу
© Copyright: Надежда Баккал, 2011
Свидетельство о публикации №111051400548
Свидетельство о публикации №111051400548
Рецензии