I свято начебто не свято
Бо знову серце плаче,
Від болю знов та від образи
Тріпочеться неначе.
Душа ледь-ледь зігрілася,
Мов би тепліше стало,
Та знов гроза пустилася
І все, нажаль, зім’яла.
Весняна радість десь поділась,
Кудись вона злетіла,
Тихенько крилами змахнула,
Ледь край чола заділа.
І знову в свято так буденно:
Ні радості, ні сміху,
І змушувать себе щоденно,
В образах бачить втіху.
-------------
07. 03. 2008 г.
I знову в свято так буденно...
© Copyright: Фаина Янко, 2011
Свидетельство о публикации №111051207188
Свидетельство о публикации №111051207188
Рецензии