Ганнуся 3

( продовження)
Пройшла немало, не багато,
Знесилилась і хоче спати.-
Шумить навколо ліс густий.
Куди іти і що робить?
Хто допоможе у цю мить
Тим, хто блукає без мети?
Не забариться допомога
Тим, що надіються на Бога.
Та ось попереду горить
Здається вогник, мов бринить
В кущах світляк. Чи добрі люди
У хащах тих живуть? Іде,
Бо більше нікуди. Веде
Вузенька стежка. Будь що буде!
Мала галявина, хатинка
Біленька, в квітах, чепурненька…
Заходить. Світло, і старенька
Бабуся, в»язана кофтинка
На плечі згорблені надіта,
В очах блакитних – наче літо,
Так тепло дивиться вона.
Сидить і в»яже, а синички
Щебечуть, ніби дві сестрички,
Тут зла і заздрощів нема.
«Заходь, сідай мерщій, Ганнуся,»-
І заходилася бабуся
На стіл всі страви виставляти,
Та ну нещасну пригощати.
Поївши, дякує небога,
Питає , звідки вона знає
Її ім»я, і завмирає,
Ще приголомшена з дороги.
«Я знаю ще чого багато:
Сором»язлива, чи пихата
Людина, в неї що на серці,
Її минуле і майбутнє,
Теперішнє, чи каламутна
Душа, і лагідна, чи з перцем
У неї вдача… Але пізно,
Ще побалакаємо різне,
Як сонце зійде, день почнеться.
Ось тут лягай і спочивай,
Побачиш, все лихе минеться,
Заплющуй очі, засинай…»