Дерево роду 7. Вечорницi

 ВЕЧОРНИЦІ.               

                Кожного року після  Покрови хутірська молодь  збиралася гуртами і йшла шукати нову  хату на зиму, на вечорниці. Гуртувалися ще з літа .Дівчата  з одного кутка -по сусідству та по сімейному, бо часто в одній родині була не одна дівка, а парубки – це вже хто з якого краю вподобав дівку,  то  до цього гурту і приєднувався.
                Ходили по хуторах вибираючи такі, де не було немовлят та кволих старих і щоб господарі були веселі та привітні. Домовлялися  не з господарем а з господинею, яку по тому всі звали  пані-маткою. Здебільшого вечорниці пускли до себе  вдови.
                Договір  у всіх був традиційний – дівки приносили з собою на перший вечір в`язку соломи для спання, подущину, ліжнИк щоб укриватися і  тонке біле рядно, щоб підстилати на солому.
                У моєї  мами є одне таке біле рядно, якому років  із  шістдесят, а може й більше. Одна жінка , виїжджаючи  з хутора  в місто до сина, подарувала його мамі. Воно ще зовсім нове, тобто не вживане, навідь жорстке, кострубате. Ще  цурки з прядива не  повипадали з нього, бо не користувалися ним і не прали. Так і пролежало в скрині тієї жінки  всі ці роки. ЛіжнИк же являв собою   таке ж рядно, але ткане не з  конопляного прядива , а із  товстої вовни . Знизу таке рядно підгорталося і підшивалося , щоб мати  тепле місце для ніг.
                Кожна дівка приносила з собою їжу, а вже потім дівчата самі вирішували  як будуть харчуватися  - вскладчину чи порізно. Якусь невелику дровину теж  кожного вечора  приносила кожна дівка  щоб протопити в хаті. Гас для гасової  лампи носили по черзі. Також  виділяли  один день на тиждень, коли  відробляли  пані-матці за постій -пряли, шили, вишивалим
                Парубки ж не приносили нічого -тут уже дівки змагалися, щоб залучити до себе на вечорниці  побільше хлопців. Особливим попитом користувалися гармоністи.  Вільні, не заручені -такі, які ще не вибрали собі пари парубки могли ходити на ті вечорниці, на які схочуть. Сьогодні на одні, а завтра на інші. Також парубки могли ходити і на «вулицю»  влітку  куди їм заманеться, хоч і в інші села,  а дівчата ходили  лише на свою « вулицю».
                Восени сутеніє  швидко, тож дівчата поспішали на вечорниці.  На скрині, на покутті ,ставилася гасова лампа, а на  лавах навколо  скрині всідалися дівчата з своєю роботою. Шили  сорочки ( вручну) і вишивали їх,вишивали рушники і хустки, шили мережки,  пряли прядиво.  Кожна приносила свою прядку. Так було заведено, що до Різдва і до Великодня  дівка мала  пошити  і вишити  кожному із своєї сім`ї нову сорочку.  За роботою співали пісень.
                Далі  від вогню  сідали парубки.  Деякі теж щось майстрували  з дерева – вирізали зубці до граблів на літо, ложки, ковганки та товкачики , веретана,  гребінки для розчісування прядива, начиння до ткацьких станків – човники, вороти. Хто  вирізав глицю для в`язання  ятерів і сіток для ловлі риби, а хто і в`язав ятір. Та цим займалися лише найхазяйновитіші, або ті, що вже були заручені – наречена шила, а жених теж щось майстрував.  З них підсміювалися і називали стариганями, бо таку роботу робили ,зазвичай, старі діди в сім`ях.
                Здебільшого парубки грали в карти, або співали з дівчатими. Коли в хаті був гармоніст, то частенько кидали роботу і пускалися до танцю, та так, що пилюка здіймалася від глиняної підлоги і пані-матка наказували побризкати ту пилюку водою.
                Під ранок вкладалися спати.  Пані-матка спала на печі , а молодь  розстилала  по хаті на підлозі солому , на соломі  рядно і подушку, вкривалися   ліжнИками. Хлопці  лягали кожен зі своєю дівчиною, але якщо вони були ще не заручені, то парубок питав дозволу. Заручений парубок називався «корінний» - у нього було законне  місце біля своєї нареченої. Пари формувалися ще влітку –  на «вулиці». Коли ж хто був без пари, то таким чином малася змога виявити смпатіїї. Часто кілька  дівчат самі гукали одного й того ж парубка , який їм сподобався до себе  ночувати і парубок мав вибір.  Часто бувало,що ніхто з дівчат не хотів  якогось парубка і він наступного вечора йшов на інші вечорниці.
                Коли йдеться мова про ночування, то мається на увазі висока цнотливість.  Коли говориться про спання на вечорницях, то мається на увазі лише сон  і нічого більше. Ніколи на вечорницях не було ніякого навідь натяку на розбещеність чи  хтивість. Пані-матка суворо слідкувала за порядком, за жартами ,могла і виставити якогось  дотепника из хати  і до ціх вечорниць йому було вже зась. Що ж до  сварок, якихось непристойностей чи що, то про це не могло бути й мови – всі знали правила поведінки  на вечорницях і виконували їх.
                Влітку, на вулиці , парубки були настирливіші, умови сприятливіші до інтимності, дівчата мали покладатися на порядність свїх коханих і на свою твердість  характеру  - шануватися…
                Молодь є молодь!  Вже вклавшись спати і погасивши світло все ще чулося  чмихання , шепіт і здавлений сміх. Ледве всі засинали – розвиднялося.  Скочували в рядно солому, підмітали  по черзі хату  і мали йти додому. Добре було тим, кого батьки балували і дозволяли поспати ще пару годин вдома. Здебільшого  ж дівки вдома сідали до ткацького станка ткати, або  варили їсти, прали, прибирали.Ледь смеркалося – знову на вечорниці.
                В свята не працювали – зносили  продукти вскладчину, ліпили вареники чи готували  щось інше і веселилися всю ніч. Не раз  доводилося бризкати на долівку водю, щоб прибити пил від запальних танців. Особливе свято влаштовували на Різдво. Рано вранці дівчата прикрашали хату пані-матки своїми вишитими рушниками. Всі стіни були зверху до низу завішані рушниками. Долівку притрушували свіжим сіном і дівчата починали готувати святкову вечерю. Сусідки, родички і просто цікаві жінки приходили подивитися на вишивки і на проворність дівчат , які готували. Ходили, придивлялися,  хвалили особливо гарні роботи і критикували недоладні, як знаходили такі.
                Мамина старша сестра – тьотя Настя  зараз живе в Пітері. Відїзджаючи  вона подаруваля мамі свій рушник. Цей рушни к був визнаний найкращим, під час святкування одного Різдва десь шістдесят п`ять років тому. Моя мама зараз вишиває такий  же рушник для своєї правнучки, а для моєї онучки….
                Вечорниці  ,як явище ,існували на  хуторах аж до 1960 року,  але пряжу на них уже не пряли,а рушники ще  вишивали, але вже на «казьонній» купованій тканині.  В моду ввійшов спосіб вишивки  - гладь, строкатість в доборі кольорів,  а з  узорів голуби, що цілуються, кошики з квітами і інше…


    ( продовження буде)

         

           На русском языке рассказ помещен на сайте  Проза.ру
           http://www.proza.ru/2011/05/08/125

           На фото картина И.Репина "Вечорницы"