Знов лежимо,
хто й де упасти встиг,
А хто не встиг -- той також впав на землю.
Сусід мій підозріло щось притих:
Убитий чи поранений,напевно.
То ж -- лежимо.
Смердючий бурий сніг
Мнем животами,як жону з розлуки.
А тут,під вечір,ще й мороз наліг,
Промерзли ноги й закоцюбли руки.
І лежимо.
Ні голови піднять...
Хоч чоловік у камінь не закутий,
Та ворухнешся - фріц давай стрілять...!
Ой,доведе мене цей фріц до люті...
Ще лежимо.
Під носом - горизонт...
Та ось на дзот упала наша міна,
І кулемет закрив палючий рот,
І ми -- вперед!
Із завзяттям подвійним...!
Затяжна атака
© Copyright: Оксий Ожына, 2011
Свидетельство о публикации №111050601136
Свидетельство о публикации №111050601136
Рецензии
Молодець! Психологічно вантажить. Дивуюсь, як тонко ти зміг передати душевний стан солдата. Цікавий вірш, а автор такий талановитий. Щиро рада.
Людмила Юферова 21.05.2011 14:58 • Заявить о нарушении
Людмила Юферова 21.05.2011 14:58 • Заявить о нарушении