Рецензiя

Рецензія  на  статтю  М.  Малюка  "Академія  української  мови:  бути  чи  не  бути"




Розгорнувши    газету    "Літературна    Україна"    від    24.03.2011    року,    я    побачив    напис    "Академія    української    мови".    Під    ним    знаходився    чорний    прямокутник,    в   
якому    білими    літерами    було    написано    "бути    чи    не    бути".    Це    надавало    певної    приреченості    цій    фразі.   
             Стаття    починається    з    короткого    екскурсу    в    історію.    Розповідається    про    40    довічних    членів    Академії    французької    мови.    Далі    ми    читаємо    те,    чим    живе    Академія    сьгодні.    Виявляється    живе    вона    досить    не    погано.    Призначає    стипендії,    премії,    забороняє    одні    слова    і    вводить    інші.    Проводять    "судові    засідання,    на    яких    судять    слова".    Піідтримують    вітчизняне    кіновиробництво.
             "А    що    в    Україні?"    Так    називається    останній    розділ    статті.    З    його    змісту    не    важко    здогадатись,    що    відповідь    на    це    питання:    нічого.    Хоча    спроби    створити    власну    Академію    були.    Павло    Загребельний,    Борис    Олійник,    Юрій    Мушкетик,    Іван    Дзюба    та    Іван    Драч    запропонували    щось    на    зразок    статуту.
         У    кінці    Михайло    Малюк    нарікає    "на    вічне    українське    "але"".    Мовляв,    звернення    щодо    заснування    Академії    "загубилось    в    кучугурах    "важливіших"    державотворчих    документів"
         Тож    які    висновки?    А    висновки,    як    на    мене,    такі:    Створювати    Академію    української    мови    треба,    але    палицю    перегинати    не    варто.    Можливо,    це    лише    моя    суб'єктивна    думка,    але    IPad    всюди    IPad.*

*    В    статті    було    сказано,    що    Академія    французької    мови    вигадала    французьку    назву    для    цього    пристрою