Недобрий сон
Над правим сонце світить і сміється…
Валентин Мороз
Я пішки йшов. Додому. День як день.
Та раптом бачу те, що дивом зветься:
над лівим тротуаром дощ іде,
над правим – сонце світить і сміється!..
«Що за міраж?..»– із вуст нервовий сміх.
Я – далі. Та на розі Льва Толстого –
не більш не менш, як валить густо сніг!
«Що за кіно?..» Не зрозумівши геть нічого,
я окуляри зняв, добряче їх протер,
і очі – теж! Але нікуди не поділись
дива!.. Я придивлявся до людей –
вони спокійно йшли: мовляв, звичайне діло…
Я – далі, ще квартал, а тут – трава
зелена, із росой… Я – ще квартал: тут – крига!
Я – в паніці… А може, голова,
в тобі, як і в країні, зараз криза?!
Та що ж робить? Дзвонить в Гідрометцентр?
В міліцію? У службу порятунку?
До президента? Ні, бо президент
не одного, а весь народ рятує…
Я біг – із головою у вогні
жахливих спогадів про катаклізми в світі…
Я послизнувся,впав на землю, і…
прокинувся!.. Я вдома. Лампи світло…
Дружину кличу я: «Іриночко, ти де?..»
Вона вбігає – страх в очах, рука – на серці:
«Ти уявляєш?! – Дощ і сніг іде,
трава росте та сонце світить і сміється…
Свидетельство о публикации №111050404809