***
Очей твоїх нашестя віроломне -
Стрімке і неминуче, як біда,-
Вторгається освідченням стомовним
Й одвертістю... Яка, втім... набрида.
***
Урешті-решт і я зізнатись мушу:
Умієш ти роз'ятрювати душу.
В літах своїх мені давно ти дочка,
Але ж любов - не гамівна сорочка!
***
Потяг правічний нестерпний нічим не спинити.
Всі перепони минаю в жаданій гонитві,
Щоб з однією тобою в єдиній молитві
Злитись навіки. І серцем тебе полонити.
***
Ти жебониш словами, як ручай -
І їх я п'ю, немов джерельну воду,
Забувши і про тістечко, і чай...
І дивну віднаходжу насолоду.
Катрени
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2011
Свидетельство о публикации №111050403552
Свидетельство о публикации №111050403552
Рецензии
интересно для слуха, привыкшего к русской речи) самобытно, оригинально, напевно!
Ульяна Энск 05.05.2011 09:39 • Заявить о нарушении
Ульяна Энск 05.05.2011 09:39 • Заявить о нарушении
Кстати, я зачитуюсь Вашими стихами, Вы в числе моих избранных авторов и поэтому мне очень лестно читать Ваш отзыв...
Вячеслав Романовський 31.05.2011 20:02 Заявить о нарушении
Вячеслав Романовський 31.05.2011 20:02 Заявить о нарушении