Світліє коло думки.
Сіріє оковид і краєвида вже зовсім
мало, мало, мало.
Беззвучно сльози котяться.
Ти знов лежиш, від світу відвернувшись.
У мушлю заховалась.
Не маю сили зупинить депресію твою...
О, як же літа мало нам було!
Та вже й зими замало аби вмістити намистинки жита,
якими ворожила: "жити, жити, жити"...
Що буде потім?
Нащо те питати коли є хата, олівець, мольберт
і стерте від чекання підвіконня...
Так, все це - правда.
Але ж пасуться у тумані коні.
Отам на левадах.
А ці світанки?
Подивись які червоні
стосонць над озером пливуть.
Поглянь як хмари ронять золото дощу
над Містом,
де здійснилась Мрія.
Де ми, щасливі янголята,
промоклі до кісток, пили небесну воду,
цілуючись посеред Площі...
Мрii Zбуваються
© Copyright: Svyatoslav Synyavsky, 2011
Свидетельство о публикации №111050306006
Свидетельство о публикации №111050306006
Рецензии
У Вас теж золотий дощик після депресії!))))
Тільки парасольки не хватає, щоб відгородитися від лиха!))))
Щасти Вам!
З теплом, Світлана.
Соловей Заочник 24.06.2011 12:15 • Заявить о нарушении
Тільки парасольки не хватає, щоб відгородитися від лиха!))))
Щасти Вам!
З теплом, Світлана.
Соловей Заочник 24.06.2011 12:15 • Заявить о нарушении
Для чого парасоля, коли падає золотий дощ? :-)
Дякую, Світлано!
Svyatoslav Synyavsky 27.06.2011 08:10 Заявить о нарушении
Дякую, Світлано!
Svyatoslav Synyavsky 27.06.2011 08:10 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.