Часопис

                Часопис – навіяно думками про  життя


Казали люди -
В стародавні, ті часи,
Ходили тут якісь,
Стрільці,
Чи козаки,
Якоїсь раті,
Вояки.
Чого шукали?
В полі вітру,
Чи біду –
На буйну голову
Свою.
Там в чистім полі,
В небі ясному,
Співали жайворонки,
Ранні,
І соловей витьохкував,
Свої пісні.
У затінку дерев,
Серед трави,
“Жужжали” волохаті,
Страшні джмелі,
І бджоли мед збирали,
Із соковитої
Дурман – трави.
О,  стародавні ті часи...
Пройшли віки.
Картини страшної,
Війни – вже промайнули.
Ми піднялися.
Відбудували,
Своє життя.
Намалювали
Красиве і щасливе,
Майбуття -
Комунізм -
Капіталізм,
Та нам  все рівно –
Який там “ізм”,
А би людині,
На столі  “пиріг”.
І діти гралися,
Співаючи пісні.
Здорові і щасливі,
Всі. І тихо та спокійно,
На дворі.
Де так співають,
Солов’ї.
Прогрес тихенько,
Йшов...
Щасливі, раді,
Були всі,
Але там на  “горі”,
Спокою, радості ,
Не мали.
Все ті багатства,
Та мундири,
До себе приміряли.
Війна там йшла,
У тих верхах,
Не на життя,
На страх,
Летіли голови...
В людей вселяли,
Жах.
Повіяв вітерець.
Він відігнав ,
Страшний кінець.
Дав людям,
Свіжого повітря -
Подих,
Ковток  джерельної -
Води.
Надію  щастя -
На віки.
Але це ми,
Людини - дочки і сини,
А нами  правлять,
... Ті -
Що не дають нам,
Щастя у житті.
Творити  - на благо всім...
БО благо – все собі.
Крадуть, немає совісті,
Ні честі...
Крихти, кості –
То юрбі - народові.
Отак історія кружляє,
У круг все завертає.
І ні початку, ні кінця.
Ця історична  “чехарда”.
У пісні є приспів,
І хвиля море піднімає,
Циклічно воду,
Вона гойдає.
Весна на літо,
Осінь змінює зима,
І обертається Земля.
А сонце гріє,
Нам сміється,
- Як Вам живеться?
- Та хороше й погано.
І мріємо всі ми,
Щоб наші дочки та сини,
Щасливі були та багаті,
В любові жили - не тужили,
І Богу дяку - приносили.