Коли в життi все шкереберть, навкiс...
все шкереберть,
навкіс,
Коли надія опускає руки,
Рятує хміль твоїх гріховних кіс,
Із травнів тих,
де в цвіті завжди луки!
Хвала коханню,
що зціля,
живить
Незнаним трунком,
доторком,
бровою,
Що дарувало непогасну мить,
Зустрівшись,
не розстатися з тобою.
Свидетельство о публикации №111050206966
Марення в розумі моїм чи ні?
Що коїться з моєю головою?
Летять-летять роки мої і дні.
Роки турботи, розпачу і болі,
А, може, я чогось не добачав?
Була надія, та боявся волі...
А потім в сні твоє ім'я кричав.
Роки пройшли, як миттю пролетіли.
Твоє заміжжя не дало розмах.
Всі подумки мої осиротіли.
Ні сина, ані саду, тільки дах...
Незнаним трунком, доторком, бровою...
Вже пізно йти дорогою новою.
Дякую за натхнення!
Людмила Дзвонок 07.06.2011 00:00 Заявить о нарушении
Вячеслав Романовський 08.06.2011 22:03 Заявить о нарушении