Дарю вам... из Леси Украинки

Кто не жил среди стихии, тот не знает цену силы,
Знает ли, как человеку труд, борьба бывают милы?

Кто не жил среди стихии - не поймет тоски бессилья,
Не поймет и всей он муки принуждённого «веселья».

Как завидовала людям, тем, что отдыха не знали,
Как валила их усталость, что не понимали: «спал ли?»

День и ночь – они на вахте - долгий труд, порой без смены.
День и ночь – они в работе, и немели руки, спины.

Им, наверное, казалось - не бывает горше муки…
Ох, борцы, вы если б знали, что это – бессильны руки!

Что это – лежать так тихо, словно грусть хозяйкой в доле,
И на милость сдаться буре, и чужой отдаться воле.

Что такому остается? Только думать – что там? как там?…
Я, борцы, дарю вам мысли. Больше нечего мне дать вам.


Оригинал: Леся Украинка. ЕПІЛОГ

Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.

Хто не жив посеред бурі,
не збагне журби безсилля,
той не знає всеї муки
примусового безділля.

Як я заздрила тим людям,
що не мали відпочинку,
поки їх нелюдська втома
з ніг валила на часинку!

День і ніч - вони на варті, -
довгий труд, коротка зміна.
День і ніч - вони в роботі,
аж німіли руки й спина.

Певне, їм тоді здавалось,
що немає гірше муки...
Ох, борці, якби ви знали,
що то є безсилі руки!

Що то є - лежати тихо,
мов сумний розвиток долі,
і на ласку здатись бурі
та чужій сназі і волі.

Що ж зосталося такому?
Тільки думати-гадати...
Ви, борці, прийміть сі думи.
Більш не маю що вам дати.

15-21/1 1911.
Чорне море коло Анатолії