Анабель Лi переклад Annabel Lee by Edgar Allan Poe

Багато років вже минуло,
Коли край берега морського
Жила там дівчина одна.
Лі Анабель її ім'я.
Мене вона кохала міцно
І я її.. Вже так було,
Що діти були ми. І дарма,
Любов не мала перешкод...
Нам заздрять скрізь і заважають
А ми тікаємо, біжимо,
Нам Боги кару посилають
За нашу віддану любов.
І я не зміг вже опиратись,
Не стало в мене більше сил,
Я втратив ту, що більш за все цінив
Коханую свою я втратив,
Злий вітер вбив її. А я
Сидів і плакав, коли батько
Її від мене забирав,
Від серця частку відривав,
В труну поклав і закопав.
Позбавивши мене останньої надії.
            ХХХ
Але не зміг злий вітер той,
Ні Боги, що живуть на небі,
Надовго розлучити нас.
Хоч діти були ми, так вийшло,
Любов була у нас сильніша
Ніж ти, хто був за нас мудріший.
Ні ангели на небесах,
Ні демони, що заздрять нам,
Ніколи не розлучать нас,
Бо душі наші вічно разом
Возз'єднані залишаться.
            ХХХ
Луна, що сходить ввечері
Нагадує мені
Про ту, що найсильніше
Кохав я на землі.
І погляд її згадую,
Лиш тільки-но зірки
Зійдуть на небі коло
Повної луни.
            ХХХ
І досі бачу її я.
Ось тут стоїть вона - жива,
Привітна. Як завжди усмішка
Осяює її вуста.
А я кричу, щоб не тікала,
Щоб залишалася. Дарма...
У відповідь я чую
Одне лиш мовчання