…Час брюту відійшов, і час вина,
І осінь – як кохання - промина,
І холодно у пальці до нестями…
Звивається над домом білий дим –
Це жовтень помирає… Бог із ним!
А ми ще живемо. То й Бог із нами…
Підвищим градус – літо пом’янем:
Там не було роздвоєнь і дилем,
Зелені танці у траві високій.
Кульбаби сонця! Сонечка крапки!
Веснянки на обличчі. І руки
Твоєї у моїй блаженний спокій.
Вмирає осінь. Їй іще болить
Порожніх парків знуджена блакить,
Розтріпані ворони-намистинки,
Уплетені в гердани жовтих крон…
Ми з осінню відходим в унісон –
Щоночі, щоцілунку, щохвилинки.
Уже не повернутись, любий. Бо
Шукає місяць у ставку Лі Бо,
І сонні риби туляться до нього,
А їхні спини зимні, і вода
Густіє в тілі – чорна, як слюда
На вітражах костелу стонімого…
час брюту вiдiйшов...
© Copyright: Ганна Осадко, 2011
Свидетельство о публикации №111050102784
Свидетельство о публикации №111050102784
Рецензии
Зато можно окунуться в страницу, в слово, обсохнуть, подумать и снова окунуться, если время пришло.
Евгений Рыбаченко 06.10.2011 21:51 Заявить о нарушении
Евгений Рыбаченко 06.10.2011 21:51 Заявить о нарушении