Вiйна...

Війна… Яке жахливе слово,
Який палючий біль в душі.
І не повернуться додому
Ті, хто в останній бій пішли.

В куточку тихо заридає
Старенька мати, що дала
Піти на фронт свому солдату,
Якому той віддав життя.

І дай нам Бог не повторити,
Той жах, той морок, той туман.
І хай не стрінеться нам ворог,
Який наповнює свій жбан.

Життя, дароване нам тими,
Кому не знане слово страх.
Лише, не загубивши віри,
Не мавши сумніву в очах,

Вони змогли, вони здолали,
Фашистів клятих, що над нами
Знущались, позабувши страх.
Шануючи безвісний прах,

Ми будем вічно пам’ятати,
Солдата будем виславляти
І вдячність берегти йому,
Бо він за нас поліг в бою.

Та кров, що мерехтить по жилах,
Народу, що досяг мети.
Єдина воля, міць і сила
Здолали біль! Перемогли!

Їх пам’ять варто шанувати
Не тільки в дні травневих свят.
Повагу треба зберігати,
Бо їхня кров тече в серцях.

І кожен день у нас в країні
З’являється нове життя.
Нехай на нашій Україні
Забудуть слово це, «війна»!