***
Може пізно, може, дуже рано,
І про що не думав впродовж літ,
Став похожим я на Донжуана,
Як справдешній в пустощах пііт.
Що зробилось? Що зі мною сталось?
Кожний день колінам іншій рад,
Кожний день до себе гублю жалість,
Не змиряюсь з гіркотою зрад.
Збережи мене, моя погорда,
З міткою твоєю я такий:
Вирування на душі холодне
І бузковий шелест голубий.
Я жадав і серця не лоскоче
Млість в чуттях і ніжних і простих.
Що ж шукаю я в очах жіночих
Легковажних, хитрих і пустих?
На душі заскніло від заходу.
Все те саме чутно крізь туман, -
Є в чуттях відплата за свободу,
То ж приймай і виклик, Донжуан!
І, приймаю виклик на змагання,
Бачу я, мені одне і то ж, -
Шана хузі в синю кипінь травня,
Кликати любов'ю хтивий дрож.
Так зробилось, так зі мною сталось.
До колін припасти іншій рад,
Щоби вічно щастя усміхалось,
Не мирилось з гіркотою зрад.
С. Есенин. Может, поздно... На украинском языке
© Copyright: Михаил Низовцов, 2011
Свидетельство о публикации №111042901438
Свидетельство о публикации №111042901438
Рецензии