Думка

Зникла із вулиць наших окраса,
Лишилась купка людисьок безликих,
Суне на зустріч одна сіра маса,
Як стадо слонів здоровенних і диких.

Зовсім незнайомі оточують люди,
Темно-коричневих кольорів,
І чорная думка не зникне нікуди,
Не можна спокійно дивитись на псів.

А що далі буде? А що з нами зроблять?
Все більше і більше лізуть сюди,
Що ми збудували, ці легко поломлять,
Станемо вмить ми їхні раби.

Ніхто і не думає нам помагати,
Народ український як завжди один,
І владі звичайно на нас наплювати,
Бо мають всіх нас за безмовних скотин.

Тож як паразитів із дому прогнати?
Щоб більше не лізли ніколи до нас?
На дерево вилізти й довго кричати?
З надією, що проженуть через час?

Та уряд і влада нічого не знає,
Міліція просто вуха закрила,
Хвацько убивства посол заминає,
Скоро в них виростуть ангельські крила.

А може піти в товариство сміливе?
І м’яти боки ворогам кулаками?
Всерівно життя їм буде щасливе,
Розмахують зброєю ці і ножами.

Хай лазять іще по землі паразити,
А ми тим часом заточим сокиру,
Побачимо, що вони хочуть робити,
Чи хочуть війни, чи хочуть миру.
27.02.08.