Я тобі не дозволю мене не любити!
Ти мене не затопчеш в байдужість-ріллю...
Я патратиму доти ромашкові квіти,
Доки випаде замість "не лЮблю" - "люблю".
Ну, навіщо тобі ця байдужість брехлива?
Звідки в серці твоїм так багато шипів?
Їх зростила страшна і безжалісна злива,
Що твою цілу душу змінила на пів.
Твої очі давно не сміялись від сміху,
Твої губи давно не вкривала печаль.
Нащо ти цим потворам жартуєш на втіху,
Черевця їх гнилі не подужають жаль?
Може, в чомусь ти правий, та що мені з того?!
Коли жартом своїм ти й мене розіп'яв...
Ти не зможеш мене не любити, на Бога!
Просто я тебе стріла покИ ти ще спав...
Ти прокинешся раптом, розІб'ються чари...
В твоїм серці зав'януть ці кляті шипи.
І коли знов ти глянеш на мене, стожари
Твоє серце осяють... А поки що - спи...
Я тобi не дозволю мене не любити!
© Copyright: Карина Бондаренко, 2011
Свидетельство о публикации №111042306141
Свидетельство о публикации №111042306141
Рецензии