Ой, як серце щемить. – Аж до болю.
Знову босий іду я по полю.
Йду по свіжій і теплій ріллі,
Бо в селі я. Я знову в селі.
Навпростець йду до рідної хати,
Де мене зачекалася мати,
Що в дитинстві навчала пісень
Про туман, і про завтрашній день,
Про дівча, що ходило десь босе,
Цвіт калини вплітаючи в коси,
Про криницю під дубом у лузі,
Й козака, що задумався в тузі.
Йду, а серце у грудях клекоче,
Ніби вирватись, вилетіть хоче,
Та й полинути ген над хатами,
Над садами, полями, лугами.
Обійняти все любе, все миле,
Все до болю своє, зрозуміле.
Над потоком – червону калину,
Й нашу «школу життя» – бережину…
Трохи далі – і дідова хата…
Виноград, та любисток, та м'ята...
Над колодязем – вік над водою –
«Журавель» всім кива головою...
На батьк вщин
© Copyright: Дмитрий Демуз, 2011
Свидетельство о публикации №111042304610
Свидетельство о публикации №111042304610
Рецензии
Вот и у меня защемило... Читаю, и вижу родную деревню, как спеет виноград, как в огороде хлопочет бабушка, как вечером стадо деревней идет домой...Очень понравилось, близко мне. Спасибо Вам за стихотворение.
С уважением,
Варвара Вересень 25.05.2011 21:05 • Заявить о нарушении
С уважением,
Варвара Вересень 25.05.2011 21:05 • Заявить о нарушении
И ВАМ Варенька спасиБог! Счастья и добра! :)
С уважением,Дмитрий.
Дмитрий Демуз 26.05.2011 09:58 Заявить о нарушении
С уважением,Дмитрий.
Дмитрий Демуз 26.05.2011 09:58 Заявить о нарушении