Не судилось удвох.
Не судилось.
Доля нас розвела на роки,
Але довго ще вабили, снились
Ув очах твоїх теплі зірки.
І твій шепіт, хмільний і гарячий,
І засмагле округле плече...
Вже давно моє серце не плаче,
Лише зрідка чогось запече...
Не судилось удвох...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2011
Свидетельство о публикации №111042206443
Свидетельство о публикации №111042206443
Рецензии
Не судилося
Ти мене пострічав –
Спокій я загубила,
Ти мене покохав -
Бо так доля хотіла.
Я в обіймах Твоїх
Долі дякувать буду,
Так кохать хто б ще міг?
Я тебе не забуду!
В поцілунках твоїх
Я живу і радію,
Так кохать хто б ще міг?
Я ж кохаю, як вмію!
Я не вірила снам,
Я літати хотіла,
Не судилося нам,
Бо так доля веліла..
Все переплітається у нас, мабуть це і є поезія, мабуть це і є життя.
Добра та світла!
Ольга Прудиус 22.08.2011 15:04 • Заявить о нарушении
Ти мене пострічав –
Спокій я загубила,
Ти мене покохав -
Бо так доля хотіла.
Я в обіймах Твоїх
Долі дякувать буду,
Так кохать хто б ще міг?
Я тебе не забуду!
В поцілунках твоїх
Я живу і радію,
Так кохать хто б ще міг?
Я ж кохаю, як вмію!
Я не вірила снам,
Я літати хотіла,
Не судилося нам,
Бо так доля веліла..
Все переплітається у нас, мабуть це і є поезія, мабуть це і є життя.
Добра та світла!
Ольга Прудиус 22.08.2011 15:04 • Заявить о нарушении