Марево

  Не вимолюй  бодай       зустрічі,
  не катуй мене слів        хугою.
  Теплий  вітер Твоїх      пустощів
  повернув нас,  немов    флюгери, 
 
  до відвертих бажань -  віршами,
  до тверезих сумлінь -   спинами.
  Це падіння щодень       швидшає.
  Сподіваюся, ще              спинимо...
 
  Утікає душі                птах мерщій
  від Орфея, щоб не         снилися
  божевільні рої                пахощів
  одурманливої                хтивості...
 
  Ще не скликано суд!     Є ще час
  у гріховності Снів           каятись,
  залишивши собі              дещицю -
  тління тіл і листів           паморозь.
 
  Відтинаючи Снам            голови,
  в макіяж не додам           слякоті...
  Буде боляче  і                холодно.
  Припини!   Не Тобі          плакати!
 
  Хто із нас чоловік,           я чи ти?
  Врешті, буде обом -        карою:
 
  Я не хочу
                Тебе               
                бачити!
  Залишайся
                моїм               
                Маревом...
 
  3.02.04